боротьба за об’єднання Право- i Лiвобережної України.
Виконавець: студент 1 курсу
заочного вiддiлу навчання
економiчного факультету (Фiнанси) Корда Олександр Васильович
Руїна. Внутрiшньо- i зовнiшньополiтична боротьба за об’єднання Право i
Лiвобережної України
Вступ 3
1. Україна другої половини 17-го століття . Причини та характер
виникнення розколу суспільства . 4
2. Початок Руїни . Перше гетьманування Ю. Хмельницького .
Іван Виговський . 5
3. Друге гетьманування Ю. Хмельницького . Війна з Польщею
та розкол України . Апогей Руїни . 8
4. Правобережжя . Павло Тетеря та його пропольська політика .
Петро Дорошенко та турецька альтернатива . Третє
гетьманування Юрія Хмельницького . 10
5. Лівобережжя . Іван Брюховецький та Дем’ян Многогрішний .
Проросійська орієнтація Івана Самойловича . 14
Заключення . 18
Література . 20
Вступ
Руїна. Перiод нацiонального “ самогубства “ України. Перiод братовбивчих вiйн i нескiнчених зрад, суспiльного розбрату та марнотрацтва усього, що було досягнуто за довгої та тяжкої боротьби пiд час повстання 1648 р та Визвольної вiйни українського народу пiд проводом Б Хмельницького. Деякi iсторики вважають, що саме в цей перiод своєї iсторiї Україна як держава втратила свою останню можливiсть об’єднати Право- та Лiвобережжя в одну сильну полiтично, культурно та економiчно незалежну країну Європи. Докладне вивчення цієї історичної доби допомагає виявити механізми та засоби встановлення прямого імперського правління на теріторіях , що були приєднані не за допомогою прямих військових дій , а завдяки досягненням московітської дипломатії. Ситуація за якої розпочалась доба руїни була додатково ускладнена суперництвом за гетьманство , що розпочалось після смерті Б.Хмельницького. Нестійкість становища гетьманів доби Руїни примушувала їх йти на політичні компроміси із вимушеними союзниками. Ціллю даної роботи було висвітлення взаємозвязків між внутрішньою та зовнішньою політикою України у цей період. Впливом прийнятих рішень на соціальну та державну ситуації в країні . В роботі використовувалася як сучасні так і вже визнані академічні джерела. До висвітлення проблем Руїни у різні часи вдавались такі історики-науковці як : Н. Полонська – Василенко , О. Субтельний , О. Рігельман , Д. Дорошенко , М. Грушевський, І. Холмський . У роботі надано різностороннього погляду , що включає у себе компільовані погляди різних науковців.
1 . Україна другої половини 17-го сторічя. Причини та характер виникнення внутрішнього
розколу суспільства .
Пiсля своєї смертi Б.Хмельницький залишив чималу спадщину. На пiдглеглих козакам територiях площею близько 250 тис. кв. км. проживало 1.2 – 1.5 млн людей. Це були колишнi Чернiгiвське , Київське та Брацлавське воеводства. Волинь та Галичинна належали ПольськIй коронi . Пiсля повстання 1648 року майже половина землi , вiдiбранної у полякiв i яка стала власнiстю Вiйська Запорозького було передано самоврядованим селянським поселенням. Податки з частини цих , так званних рангових земель йшли на виплату платнi перебувавшим на козацькIй службi. На той час близько 33% належало українськiй знатi та козакам , 17% - православнiй церквi . Була встановлена відмінна від існувавшої раніше форма військово- адміністративної системи. Підопрядковану козакам землю було поділено на 16 військових округів, що відповідали полкам війська козацького. Командири цих полків - полковники - у мирний час виконували функції головних судового та адміністративного урядника. В свою чергу , територія кожного військового округу , або полку , поділялась на сотні , де адміністративну , судову та військову функції виконували сотники . На нижньому щаблі цієї адміністративної системи знаходилось село або навелике місто , влада в якому належала козацькому отаманові . Центри управління сотнями та полками знаходились в великих містах , відповідно яких ці полки і називались . Столицею формально вважався Київ , але козацький уряд знаходився в місті Чигирин – столиці Б.Хмельницького ( сучасна Черкаська область ). Головою усієї військово- адміністративної системи був гетьман . Вибирався гетьман на генеральній нараді . Але за 1648 – 1656 роки регулярне козацьке військо досягло чисельності в 40 - 60 тисяч чоловік , то скликання таких зборів стало недоцільним та майже неможливим . Дуже великий вплив мала козацька старшина , яка спочатку вибиралась на зборах , та з посиленням елітарних тенденцій в середовищі старшини ці посади стали спадковими . Старшина являла собою поєднанням ради міністрів та генерального штабу . Гетьман , спираючись на владу старшини був фактичним правитилем України , командуючи козацьким військом , проводячи власну внутрішню та зовнішню політику , контролюючи системи судочинства , адміністративного управління , земельним фондом , козацькою скарбницею та інш . Події 1648 – 1656 років принесли в життя українців багато змін . До лав Війська Запорозького вливалося багато людей . Козаком міг стати кожен . Більше 40 % дорослого чоловічого населення України знаходились на військовій службі . Стаючи козаком , селянин отримував право обирати старшину , бути обраним в старшину , право володіти землею , звільнявся від податей . Стати козаком могла люба людина , незалежно від соціального статусу і яка могла власним коштом забезпечити себе військовим спорядженням та амуніцією . Як правило на військову службу йшли міщани та досить заможні селяни , для яких це був єдиний шанс набути більш вищого соціального статусу . Ті , хто не мав такої можливості займали землі , конфісковані у польської шляхти . Вони платили податки з цих земель та виконували певні послуги , а саме забезпечували Військо Запорозьке простоєм , провізією та засобами транспорту – це так звані натуральні податки . Внаслідок боротьби селяни отримали право на особисту свободу , право мати і разпоряжатися власним майном на власний розсуд , могли вільно переселятися . Панщина була знищена . В суспільному устрої межі між різними верствами населення поступово розмивалися . Рівень соціальної рівності на той час був чи не найвищий в Європі та в усьому світі . Та з часом усім цим демократичним здобуткам з’явилась загроза з боку привеливійованого класу - української знаті та реєстрової старшини , які хоч і боролися за соціальну рівність , та втрачати власні привілеї не хотіли . Створення суспільства рівноправних людей автоматично знищило знать . В розумінні цих людей вся боротьба українського народу зводилась до заміни правлячого елементу з вигнаної польської шляхти на українську знать . Займаючи високі пости , маючи великий військовий та політичний досвід , богатство та високе положення в суспільстві вони використвували своє становище для зміцнення свого впливу та матеріального достатку . Державні посади починають передаватись спадково . Як вихідці з старшини , гетьмани сприяли зосередженню влади в її руках , спираючись на її підтримку . Такий стан речей задовільняв й іншу впливову силу - українську православну церкву , якій було надано широкі права та щедра законодавча та матеріальна підтримка . Поступово формувався правлячий клас , який дедалі більше нагадував існувавший раніше . Починають з’являтися перші спроби позбавлення селян та простого козацтва вольностей , здобутих в боротьбі 1648 року . Нерідко відповідь була ворожою і досить агресивною . Прірва між правлячою верхівкою та простим народом стає все більшою та більшою . Таким чином , основними причинами виникнення Руїни можна назвати внутрішні протиріччя між елітарними та егалітарними напрямами в розвитку української держави , неготовність типових представників правлячої знаті до створення суспільства , яке б базувалось на демократичних засадах .
2 . Початок Руїни . Перше гетьманування
Юрія Хмельницького . Іван Виговський . Ще за свого життя Б.Хмельницький мав наміри заснувати гетьманську династію . Тому коли він помер , питання про гетьманського наступника не виникало – козацька старшина , яка буквально боготворила Б.Хмельницького негайно вибрала гетьманом його 16-ти літнього сина Юрія Хмельницького (близько 1641 – 1685) , маючи надію що виховуючись коло батька , він перейняв певні риси характеру та досвід . Та цим надіямм не вдалося справдитись – Ю.Хмельницький виявився людиною нерішучою та слабохарактерною , а що найгірше , він легко піддавався впливу з боку козацької старшини . Пробувши гетьманом близько місяця він власноруч склав з себе повноваження . Того ж 1657 року обрано наказним гетьманом , а згодом на Генеральній Раді , за участю , крім козаків ще й міщан та духовенства , 26 серпня у Корсуні затверджено гетьманом усієї України генерального писаря Генеральної військової канцелярії Війська Запорозького Івана Виговського (рік нар. невід. – 1664) . Вихідець з православної овруцької шляхти , навчався в Києво – Могилянській академії , працював у міському суді Луцька , потім при польському комісарі в Україні , брав участь у бойових діях у складі польської армії проти українського війська . Був одружений з княжною Солемирецькою . Після розгрому поляків під Жовтими Водами у 1648 році він потрапляє в полон та переходить до Б.Хмельницького . Незабаром призначається генеральним писарем , аж до смерті гетьмана залишаючись його найближчим соратником та помічником . Один з найосвіченіших та талановитих мужів свого часу , він брав участь у багатьох посольствах і виявив себе блискучим дипломатом . В своїй внутрішній політиці Виговський спирався насамперед на старшину , намагався зміцнити її положення в державі , наділяв її значними маєтностями тощо . 1657 року було оформлено договір зі Швецвєю , яка визнала незалежність України та її кордони да Вісли . Від Литви приєднано Берестейське та Новгородське воєводства . Поновлено союз з Кримом та Туреччиною . Загальний зовнішній політичний курс був спрямований на створення незалежного українського князівства . Та цьому сильно заважало ставлення Москви , якій не подобалась все більш зростаюча політична незалежність України . Саме як противагою московським впливам в країні Виговський зміцьнює та використовує зв'язки з Польщею . Та вже давно домагалася повернення України , обіцяючи широкі права та автономію . Такі вимушені кроки Виговського розуміє як козацькі верхи та знать так і духовнство . Але такі політичні загравання старшини з польською шляхтою сильно підривають довіру простого народу , в пам’яті якого ще не зажили болючі рани польського панування . Досить сильну опозицію виявили запорожці , ображені за їх ігнорування в прийнятті досить важливих рішень , але насамперед за те , що їх не запросили на вибори гетьмана . До Москви почали надходити доноси кошового отамана Якова Барабаша та Полтавського полковника Мартина Пушкаря , який мав амбітні плани самому стати гетьманом . В цих доносах виговського звинувачували в пропольських симпатіях та в намірах “ продати “ Україну Польші . На вимогу Москви було скликано нову Генеральну Раду в місті Переяславі в надії , що вона провалить Виговского . Як представник царської корони на Раді присутній був боярин Хітрово . Та незважаючи на всі заходи з боку Москви , Виговського було обрано одноголосно . Як компенсацію Москва отримала згоду на збільшення воєводств в Ніжині , Переяславі та Чернігові . Відразу після закінчуння Ради боярин Хітрово направляється да Полтави та намовляє Пушкаря підняти проти Виговського повстання . В кінці 1657 року той збирає 20 тисяч рядових запорожців та 20 тисяч “гультяїв” , наймитів . Під Полтавою він розбиває полки Сербіна та Богуна . Та в червні 1658 року гетьманська армія Виговського під тією ж таки Полтавою розгромила повстанську армію . Загинуло 15 тисяч повстанців , а з нами й М. Пушкар . Барабаша пізніше схоплено та страчено . Наступного року придушено виступ І.Іскри . З обох сторін загинуло до 50 тисяч людей . В загальному на Українй посилювалась боротьба різних груп населення : старшина , яку лякав царський абсолютизм , все більше схилялась до Польші , та навпвки – селяни та міщани до союзу з Польщею відносились напрочуд ворожо : їх лякали панщина , панський гніт , релігійні утиски тощо . Та неминучисть розриву з Москвою була очевидна . Врешті українські та польські дипломати досягають компрмісного рішення . 16 вересня 1658 року у місті Гадяч І. Виговський укладає з Польщею союзний договір , відомого як Гадяцький трактат . З боку України представниками були видатний дипломат Юрій Немирич та переяславський полковник Павло Тетеря . Суть Гадяцького договору , автором якого головним чином був Ю.Немирич була така : три держави , а саме Польша , Литва та Україна створюють федерацію рівноправних держав , до якої може приєднатися Москва . До України з назвою “Велике Князівство Руське” входять три воєводства : Київське , Чернігівське та Брацлавське . Україні надається широка автономія . Законодавча влада належить Національним Зборам , а виконавча – гетьманові , якого українське населення обирає “доживотно” , і якого затверджує король . Князівство Руське має власну монету , скарбницю , суд та армію - 30 тисяч козаків та 10 тисяч найманого війська . Гарантувалось збереження трвдиційних прав козацтва . Щороку за рекомендацією гетьмана сотня козаків приймалась до шляхетського стану . Польські війська не мають права переходити кордон без запрошення гетьмана , а якщо переходять то вступають під його команду . В Україні скасовується унія . Обидві релігії – римо- католицька та православна - визнаються рівноправними . Засновуються два універсмтети , колегіїї , школи , друкарні . Гадяцький трактат викликає захоплення тими можливостями , які він надавав Україні та Польщі . Але все це так і залишилось тільки на папері. Ще до свого підписання в 1659 році він викликав війну з Москвою . Виговський звертається до європейських дворів з маніфестом , в якому Москву обвинувачено в порушені Переяславського договору : в захопленні Литви , завойованої українськими силами , у Віленському договорі з Польщею , в підтримці повстання проти гетьмана тощо . Майже 150 тисячна московська армія під командуванням князя Трубецького та Ромодановського окуповує Україну . Виговський за допомогою союзників – татар , поляків та німців 28-29 червня під Конотопом завдає війську московитів нищівної поразки . Гине цвіт московського боярства , татари захоплюють в полон та страчують князя Пожарського . Москву охоплює паніка , цар збирається тікати до Ярославля . Проте Виговський не зміг продовжувати війну . Напад на Крим запорожців кошового І. Сірка змушує союзників-татар повернути назад . Починаються повстання : Гадяч , Ромен та Лохвиці підтримують Москву . Ніжинський протопоп Максим Филимонович та Ічнівський Семен Адамович висилають Трубецькому доноси на Виговського . Проти гетьмана виступають старі полковники : Золотаренко , Сомко , Ціцюра . За час зворушень гине близько 3 тисяч українців . В жовтні 1659 року Іван Виговський скликає в Германівці Генеральну Раду і складає перед нею булаву . Сам подається до Польщі , де дістає посаду барського старости , потім Київського воєводи, а ще пізніше сенатора . За доносом полковника Тетері арештовано та розстріляно в 1664 році неподалік Манявського скиту на Галичинні . Можна сказати , що за часів гетьманування Івана Виговського Україна мала найбільшу у свій час можливість стати країною вільною та політично незалежною . І хоч деякі історики досить негативно оцінюють його діяльність , називаючи його гетьманом старшини , а не усього народу Виговський все ж таки залишив яскравий слід в історіїї України як видатний дипломат та взагалі один з найбільш освічених державних діячів України . Шкода , що всередені країни певні політичні сили так і не досягли одностайності в поглядах на майбутнє України , часом переслідуючи свої власні , але не завжди правильні цілі . Тай не треба забувати , що з усіх боків молоду козацьку державу отчували країни – хижаки , які й уявити не могли Україну вільною та для яких саме існування під боком сильної та незалежної держави вже становило загрозу .
3 . Друге гетьманування Юрія Хмельницького .
Війна з Польщею та розкол України . Апогей Руїни . На тій же Раді в Германівці гетьманом знову обрано Юрія Хиельницького , кандитатуру якого висунула старшина антипольського напрямку , яка схилялась до союзу з Москвою . Головним помічником Юрія був генеральний осавула Іван Ковалевський , якого Б. Хмельницький призначив опікуном . Досить близькими до молодого гетьмана були Луцький полковник Петро Дорошенко та кошовий отаман Іван Сірко . Насамперед новоспечений гетьман та старшина хотйли налагодити стосунки з Москвою та добитися поширення прав для України , приєднання північної Чернігівщини та частини Білорусіїї , свободи дипломатмчних стосунків , заборону воєводам втручуватись у внутрішні справи країни . Все це було оформлено в так званних Жердевських статтях . На той час князь Трубецький повертається на Україну з новим військом . До нього вирушає посольство на чолі з П. Дорошенком , та той їх не приймає . В свою чергу він запрошує Юрія до Переяслава , де Генеральна Рада знову обирає його гетьманом . Заляканий силою російського війська та погрозами Трубецького в 1659 році Юрій приймає замісь Жердицьких статей – нібито статті Богдана Хмельницького , а саме Переяславську угоду 1654 року . Справжні ж статті в Москві були кардинально перероблені та доповнені , в них було проведено принцип повного підкорення України Москві , а митрополита Київського – Московському патріархату ( про це в редакції 1654 року не було наіть згадки) . Згідно з Преяславським пактом 1659 року російські залоги розташовувались в усіх найбільших містах . Козакам заборонялось вести зовнішню політику та вступати в війни без дозволу московського царя . Не дозволялось без згоди з Москвою обирати та звільняти старшину та полковників . Гетьман після обрання повинен був їхати на поклон до російського самодержця . Козацькі залоги повинні вийти з Білої Руси . Митрополит Київський повинен був визнати владу Московського патріархату . Вся трагедія подальшої історії України була в тому , що цей зфальсифікований документ 1659 року став єдиним офіційним текстом так званих “Статтей Богдана Хмельницького” і на ньому згодом підписувались усі гетьмани. Московький уряд не рахувався з Юрієм Хмельницьким , той свої функції вже виконав . Воєводи втручалися в управління крвїною , роздавали на свій розсуд землі , уряд через голову гетьмана вів переговори з старшиною . Поступово гетьманська влада Ю. Хмельниццького стає номінальною . Зростає невдоволення простого люду . В 1660 році між Росією та Польщею знову виникає війна за панування над Україною . Московські війська разом з гетьманським військом виступають на Правобережжя . Та незабаром під Чудновом що на Волині вони потапляють в польське оточення . Після розгрому Ю. Хмельницький згоджується до повернення України до складу Польщі , підписуючи договір , так званий Слободищенський (інша назва – Чуднівський) трактат , що був повторенням Гадяцького договору , але без “Великого Князівства Руського та з скасуванням Переяславської угоди 1654 року та розривом союзу з Москвою - фактично Україна діставала автономію . Але на той час влада гетьмана поширювалась лише на Правобережя , лівий беріг знаходився під владою московського царя . Ю. Хмельницький ще не втрачав надії об’єднати Україну , але розуміючи власну неспроможність виправити важке становище країни в січні 1667 року він зрікається гетьманської булави та йде в монастир . Згодом його поляки заарештували і ув’язнили в Марієнбурзькі фортеці . Вийшовши на волю , тривалий час жив в одному з монастирів в місті Умань . Таким чином , окупована російськими та польськими військами , розірвана на шматки соціальними конфліктами та політичним протистоянням різних сил Україна розділилась па дві частини . Історичний період , відомий як Руїна досягає свого апогею .
4 . Правобережжя . Павло Тетеря та його пропольська політика. Петро Дорошенко та турецька альтернатива . Третє гетьманування Юрія Хмельницького . Наступником Ю. Хмельницького на Правобережжі стає Павло Тетеря - Моржковський (рік народ. невід. – 1670) , вихідець з київської шляхти . Навчався в Київській академії , належав до Львівського братства . До 1648 року – писар міського суду в Володимирі – Волинському . Під час повстання 1648 року він переходить до Б. Хмельницького , одружується з його дочкою , стає однією з найближеніших до гетьмана людиною . З 1649 року – полковий писар Переяславського полку , з 1653 – полковник того ж таки полку . В складі української делегації брав участь в підготовці Березневих статей 1654 року . У 1657 –1659 роках – генеральний писар , вів підготовку Гадяцької угоди та Слободищенського трактату . В своїй діяльності П. Тетеря повністю спирається на підтримку польського короля Яна Казиміра . Радячи королеві об’єднати всю Україну , він разом з польсько – козацьким військом та союзниками – татарами захолює майже все Лівобережжя . Знищуючи все на своєму шляху , це військо дійшло до Глухова , та здобути це місто так і не вдається . В цей час поведінка поляків на українських землях викликає цілу низку народних заворушень . Саме на придушення цих повстань й повернув свої війска П. Тетеря , втративши на той час своїх останніх козацьких прибічників . Але розбитий одним з ватажків – повстанців Дрозденком , зрікається булави та 1665 році тікає до Польщі , де приймає католицьку віру та отримує посаду брацлавського , ніжинського та чигиринського старости . Після Тетері в гетьманська белава на короткий час опинилвсь в руках гетьмана Степана Опари (рік. нар. невід. – 1665) , який в червні 1665 року з допомогою загонів кримських татар захоплює гетьманську столицю Чигирин . Через два місяці під тиском оточення та ширших козацьких мас втікає до Криму . Тогож таки року в Чигирині Генеральна Рада вибирає гетьманом Петра Дорошенка (1627 – 1698) , внука гетьмана реєстрових козаків Михайла Дорошенка . Сам родом з козацької родини в Чигирині , з 1648 року – в складі гетьманської сотні Б. Хмельницького . Брав участь в бойовмх діях , учасник різних посольств , де виявив себе блискучим дипломатом . З 1657 року – прилуцький полковник , активно підтримував політику Виговського . З 1660 року – чигиринський полковник , з 1663 року - генеральний осавула , а з 1665 року – черкаський полковник . Постійно треба було боротися з претендентами на гетьманську булаву : Брацлавський полковник Василь Дрозденко оголосив себе гетьманом . З великим напруженням Дорошенко здобуває Брацлав . Впроваджуються в життя цілий ряд реформ , за якими стояв митрополит Йосип Тукальський . Всіма своїми діями Дорошенко тільки підкреслює свої наміри – об’єднати Право- та Лівобережжя в одну сильну Україну . Часто скликає Генеральні наради , та вислуховуючи думку рядового козацтва він здобуває все більшу народну популярність . Враховуючи досвід своїх попередників , для обмеження впливу козацької старшини на військо Дорошенко створює 20 тисячну армію сердюків – найманців , яка підкорялась лише йому . На початку свого гетьманування Дорошенко мусив визнавати польську зверхність , бо в більшості українських міст розмістились польські залоги . Та для реалізації своїх планів об’єднання України він , не вбачаючи в польській короні чесного союзника звертається до Оттоманської Порти . Султан обіцяє визнати Україну від Перемишля до Сєвська . В 1666 році , використавши ослаблення Польщі внаслідок повстання проти короля Дорошенко з допомогою татар завдає польському війську під проводом Маховського нищівної поразки під Брацлавом . 30 січня 1667 року відбулось підписання між Росією та Польщею так званої Андрусівської угоди , відомої ще як Андрусівський мир . Підписаний в селі Андрусові біля Смоленська – це був мирний договір про припинення російсько – польської війни 1654 – 1667 року за білоруські та українські землі .. Згідно з угодою Польща віддає Московії Смоленськ та Сіверську землю і визнає право Москви на Лівобережжя . Київ з околицями до 1669 року мав перейти до Російської імперії . Польщі залишалось Правобережжя (крім Києва) та Білорусь . Землі Війська Запорозького оголошувались під спільним управлінням та слугували буферною зоною проти нападу татар . Розділ України було документально оформлено . Восени 1667 року українсько військо кількістю в 24 тисячі чоловік та з кількома десятками тисяч татар під проводом Дорошенка оточує польську армію біля Підгайців на Галичині . Та в той час запорожці на чолі з Іваном Сірком напали на Перекоп і Дорошенкові союзники укладають з поляками сепаратний мир . Закріпившись на Правобережжі , Дорошенко з військом переходить на Лівобережжя і скидає свого лівобережного колегу - гетьмана Івана Брюховецького , таким чинои підпорядкувавши собі право- та лівобережну Україну . Сам Дорошенко проголошує себе гетьманом усієї України . Тогож таки 1668 року він скликає Раду , де складає умови турецького протектоорату : звільнення України від Вісли до Путивля . Спостерігоючи за успіхами Дорошенка певні зовнішні політичні сили розуміючи небезпечність зміцнення України активно беруться за підрив гетьманської влади . Досить тяжкого удару завдали Дорошенкові запорожці , висунувши проти нього претендента на гетьманську булаву - Петра Суховія , якого до тогож визнали татари . Боротьба з Суховієм продовжувалась цілий рік . Ще гірше стало , коли поляки проголосили гетьманом України Уманського полковника Михайла Ханенка , з яким вони захопили на той час майже все Правоберіжжя . В 1669 році пробував домовитись з Польщею , використавши коронування нового польського короля , Михайла Вишневецького . В своїй домовленості Дорошенко вимагав автономії в межах Київського , Брацлавського та Чернігівського воєводств та повне скасування унії . Його ж противник Ханенко просив лише автономії для козаків , і саме його затвердив польський сейм . Боротьба проти нього була дуже тяжка . Починається запекла війна з Польщею . Виступючи на Правобережжя Дорошенко призначає наказним гетьманом Лівобережжя Дем’яна Многогрішного . Проти нього відразу виступає московське військо . В 1672 році 100 тисячне турецьке та 12 тисячне українське війська звільняють Поділля від польської присутності . Результатом цієї війни став мирний договір , підписаний в місті Бучачі (нині Тернопільська область) . Згідно з договором , Польща відмовлялась від прав на : Поділля , Брацлавщину та частину Київщини , що стають турецькими провінціями . Землі Війська Запорозького залишаються володінням козаків під протекторатом турецького султана . Польща зобов’язалась щороку виплачувати Туреччині контрибуцію – 22 тисячі злотих . Бучацьку угоду польські історики вважають як найганебнішу в історії поьської корони . Однак польський сейм не затвердив цей договір і війна між Полшьщею , Туреччиною та Україною тривала далі . У 1673 році польський гетьман Ян Собєський дає реванш , розбивши турків під Хотином , та це не рятує турецькі провінції України від розорення турками , під владою яких опнилось Поділля і частина Галичини з Чортковим . Вони обертають храми в мечеті , забирають в полон людей , грабують міста . Населення тікає на Запоріжжя , Слободжанщину , Гетьманщину , обвинувачуючи Дорошенка в тому , що закликав турків . Улюбленець народу , він втратив його любов та довіру й лишився всієї народної підтримки . Тим часом лівобережний гетьман Іван Самойлович підбиває московський уряд скористатися ситуацією , а саме : війною поляків з турками , смерть короля М. Вишневецького та підготовку в Польщі до елекції нового монарха - та розпочати війну з Дорошенком . Коли московсько – козацькі війська перейшли Дніпро до них приєднались Канівський та Черкасьський полки . Цією силою було завойовано майже всю Україну . В березні 1674 року Самойлович скликає в Переяславі Генеральну Раду , на якій його обрано гетьманом усієї України . Намагаючись позбутись Дорошенка , він обложує його столицю Чигирин , та на допомогу Дорошенкові приходять турки та татари . Самойлович вимушений повернутись на Лівобережжя . Турецько – татарські та дорошенківські загони знищують на Правобережжі всіх , хто піддався Самойловичу . Умань спалено, все населення вирізано .
Тим часом новий король Ян Собєський вирушає військом проти турків і зруйновує Брацлавщину . Тисячі людей гинуть та потрапляють в полон , масово залишають рідні домівки , тікаючи хто куди . Україна в руїнах . На той час Петро Дорошенко , втративши 1675 року свого найближчого друга та радника митрополита Йосифа Нелюбовича – Тукальського , розчаровується в своїй політиці . Він вирішує зректися гетьманства і передає булаву Генеральній Раді в Чигирині , а клейноди надсилає до Москви , здавши таким чином гетьманство на користь Самойловича та Ромодановського , як того хотів російський уряд . Сам він милостливо був відправлений в почесне заслання : спочатку як воєвода у Вятку (1679 – 1682), а потім до самої смерті (1698 року) жив в селі Ярполчі , що під Москвою . Там його і поховано . Намагаючись не допустити об’єднання України і втрату власного впливу на Правобурежжі турки ставлять гетьманом знову Юрія Хмельницького , якого вони витягають з Едичкульської в’язниці , та дають помпезнай та гучний титул “Князя Сарматського , Малої Росії – України і володаря Війська Запорозького” . В 1677 – 1678 роках він разом з турецьким військом загальною кількістю в 200 тисяч вояків з великими втратами в кілька спроб здобуває Чигирин , від якого на той час залишились самі руїни . Тому свою столицю Юрій влаштовує в Немирові що на Поділлі . Організований ним похід на Лівобережжя закінчився повним провалом . Він так і не спромігся створити міцну гетьманську владу . Неврівноважений , підозрілий , позбавлкний реальної влади , він відштовхував від себе людей жорстокими карами та тортурами . Довго турки терпіти його не могли і в 1681 році його стратили в Кам’янець – Подільському . Турки передають владу в країні Молдовському воєводі Іванові Дуці , який почав активне заселення спустошених війною районів , закликаючи людей повертатися приваблював їх різними обіцянками . Та ці спроби припинились з підписанням в 1686 році між Москвою та Польщею так званого “вічного миру” - договору , який визначав права та території володінь на Україні . На підставі договору Правобережжя , не захоплене турками визнавалось польським , а Київ відходив до Лівобережжя . Земля між Дніпром та Бугом залишалась нейтральною . 13 серпня 1681 року в Бахчисараї було підписано мирний договір , який закінчив війну між Московською державою , Кримським ханством та Туречччиною . Згідно з договором , кордон між цими державами проходив по річці Дніпро . Туреччина вивзнавала права Москви на володіння Лівобережною Україною , а також на контроль земель Війська Запорозького . Південна Київщина , Брацлавщина та Поділля залишались в складі турецьких володінь . Територія між Південним Бугом і Дністром оголошувалась нейтральною . Українське населення зберігало право ловити рибу в Дніпрі та його затоках , добувати сіль та вільно плавати по Дніпру до Чорного моря . Татари могли вільно кочувати в українських степах та полювати на обох берегах Дніпра . Таким чином , ці дві угоди повністю утвердили територіальний поділ України . До 1686 року вся багатостраждальна , розорена війнами Україна була повністю розділена між сусідніми державами .
5 . Лівобережжя . Іван Брюховецький та Дем’ян Многогрішний .
Проросійська орієнтація Івана Самойловича . На Лівобережжі після скінчення другого гетьманування Юрія Хмельницького почалась запекла боротьба за владу . Тут господарювали промосковські погляди , особливо серед старшини , яка вирішила зосередити владу в своїх руках . Накзним гетьманом стає Яків Сомко , вихідець з багатого міщанського роду , представник заможної старшини , брат першої дружини Б. Хмельницького . В своїй боротьбі він об’єднується з представником рядового козацтва Ніжинським полковником Василем Золотаренком , братом третьої дружини Б. Хмельницького . Останнього старшина й хотіла вибрати гетьманом , таким чином забезпечивши собі панівне становище . Проти них виступив запорізький кошовий отаман Іван Брюховецький , вихідець з нижніх верств козацтва . В червні 1663 року в Ніжині зібралась так звана “Чорна Рада” - галасливі виборчі збори , в яких крім козаків взяли участь міщани та селяни . Посланці російської корони , підозрюючи старшину в пропольських симпатіях підбурює постих козаків та селян на підтримку Брюховецького , одночасно шляхом арешту усуває від боротьби Золотаренка та Сомка . Згодом їх було страчено . Гетьманом Лівобережної України обирають Івана Брюховецького (рік. народ. невід. – 1668) . Певний час перебував на Січі , у 1661 – 1663 роках був кошовим отаманом . Це був яскравий представник доби Руїни . Типовий демагог , він був чудовим промовцем і вмів добре впливати на юрбу . В своїй політиці був антиподом Тетері – він повністю визнавав зверхність царя та був палким прихильником Москви . В 1665 році Брюховецький на запрошення царя відвідав Москву , де йому присвоєно боярсь кий титул і де він одружився з княжною Долгорукою . Підписані тоді ж так звані Московські статті не тільки підтверджували Переяславські статті 1659 року , та ще більше обмежували права українського народу . Згідно з цим договором в усіх полкових містах України вводились московські залоги , вся податкова система перейшла до московського управління , гетьман не мав права вести які небуть зовнішньополітичні стосунки , митрополит Київський призначався московським патріархатом . Московські чиновники активно взялись за свою справу , і серед народу почали з’являтись ознаки незадоволення , які поступово зростали . Та переповнив чашу народного терпіння складений 1667 року між Москвою та Польщею Андрусівський договір , на підписання якого українську сторону навіть не запросили . В 1667 - 1668 роках по Лівобережній Україні прокотилась хвиля повстань проти московських залог , і Брюховецький , побоюючись загального повстання і розуміючи неминучість зміни політичного курсу 1668 року скликає Генеральну Раду , де перед старшинами заявляє , що єдиний шлях порятунку для України – вигнати московських воєвод та просити протекції турецького султана . До Царгорода відправляють послів , і султан згоджується на прийняття підданства України на умовах васальної залежності . Одночасно Брюховецький веде таємніф переговори з гетьманом Правобережжя Дорошенком , який також веде переговори з Туреччиною та Кримським ханом . На обох боках Дніпра починається повстання проти московської присутності на Україні . Весною 1668 року Дорошенко переходить Дніпро , тріумфіально крокуючи по Україні . Народ вітав його і переходив на його бік . Це був час найвижчого тріумфу Дорошенка . Коли він наблизився до с. Будищі поблизу Опішні , де стояв табір Брюховецького , козаки збунтувались проти Брюховецького і вбили його . Дорошенка проголошують гетьманом обох сторін Дніпра . В тому ж таки 1668 році Дорошенко , змушений повернутися на Правобережжя для боротьби з почавшими наступ поляками прозначає наказним гетьманом Лівобережжя чернігівського полковника Дем’яна Многогрішного (рік народ. та смерті невідомі) . Вихідець з селянської родини на Чернігівщині , військову службу почав у Б. Хмельницького . З 1663 року - чернігівський полковник . Противник укладання Андрусівської угоди 1667 року . Підтримував антимосковський виступ І. Брюховецького 1668 року . Людина проста , не маюча освіти , пряма та нетакактовна , він мав репутацію ватажка , здатного змусити своїх підлеглих якщо не віддано служити , то хоч підкорятися своїй волі . З падіння па Правобережжі Дорошенка і тиском , в тому числі й військовим , з боку Москви Многогрішний клянется на вірність цареві та дістає його визнання як гетьмана Лівобережної України . Укладена ним 3 березня 1669 року в місті Глухові угода чіткіше визначала автономію України в складі Московської держави . Складалась з 27 основних та 12 додаткових пунктів , що стосувались лише київських та ніжинських міщан . Глухівські статті підтверджували чинність “Березневих статей” 1659 року . Гетьман України позбавлявся права дипломатичних відносин , обмежувався перехід селян в козаки і навпаки . Організовувався компанійський полк , який виконував поліційні функції . Глухівські статті дещо послаблювали централізовану політику царизму на Україні . Російські залоги залишались лише в чотирьох містах (Київ , Чернігів, Ніжин, Переяслав) , а з інших виводились . До тогож воєводи могли вирішувати лише військові питання . Всі податки впливали до гетьманської скарбниці . Число війська встановлено в 30 тисяч . Київ та округи залишались під владою гетьмана . Міщани Києва та Ніжина звільнялись від податків . Очевидно , такі поступки були продиктовані висновками , зробленими московським урядом враховуючи досвід відносин з українським народом за часів гетьманування І. Брюховецького . На тлі спустошеного та затероризованого поляками Правобережжя контрольований Москвою Лівий беріг Дніпра виглядав більш привабливо , особливо для біженців . Під владу Многогрішного вступили два полки - Прилуцький та Переяславський . Сам Многогрішний взявся за встановлення правопорядку та спокою на Лівобережжі , використовуючи для цього загони компанійців . Активно бореться з старшинською олігархією . Сам призначає та змінює полковників , сотників , без суду їх карає , накладає податкина старшину та духовенство . Але його нетактовність та самовласність , абсолютизм та невміння порозумітися з старшиною стають основними причинами змови проти нього . Від козацької верхівки до Москви пішли доносии , в яких Многогрішного обвинувачено в зв’язку з Дорошенком та в намірах перейти під зверхність Туреччини . 1672 року Дям’яна Многогрішного скинуто з гетьманування , арештовано та ув’язнено іркутській в’язниці . По звільненню 1688 перебував на військовій службі в Сибіру , 1696 року залишив службу і постригся в ченці . Востаннє згадується в документах 1701 року . Протягом трьох місяців в Україні правила старшинська олігархія , намагаючись обмежити владу наступного гетьмана . І це дуже подобалось офіційній Москві . На Генеральній Раді в Козачій Діброві біля Путивля було поновлено договір з Москвою та обрано нового гетьмана - генерального суддю Івана Самойловича (рік народ. невід. – 1690) . Народився в Ходоркові на Житомирщині в сім’їсвященика . Навчався в Київському колегіумі . Служив писарем в козацькому війську , був сотником , а у 1668-1669 роках - чернігівським полковником . У 1669 – 1672 роках - генеральний суддя . Людина освічена , з широким світоглядом , талановитий політик та патріот , він прагнув об’єднати українські землі та дати їм незалежність . Беручи в свої руки булаву , Самойлович прийняв ряд умов , які обмежували владу гетьмана , також проводячи лінію старшинської верстви , надаючи державі аристократичного характеру . Перед усім він не мав права судити та карати представників старшини . Компанійський полк , який підкорявся безпосередньо гетьманові примусили розпустити . Самойлович не скликав Загальної Ради , а обмірковував всі справи з Радою Старшин . Створив інститут бунчуових товаришів , до якого входили переважно сини старшин , що перебували в близькому оточені гетьмана й виконували спеціальні доручення , готуючись зайняти посади , звільненні їхніми батьками . Поява такого інституту сприяла створенню старшинських династій на Лівобережжі . Та й взагалі , за 15 років правління І. Самойловича зформувалась гетьманська держава з монархічним характером . В своїй зовнішній політиці Самойлович намагався підкорити всю Україну і боровся проти тенденцій Запоріжжя вести окрему політику . Він притягує під свою владу правобережних полковників , у 1674 році йому передає булаву Михайло Ханенко , а в 1676 на його користь зрікається гетьманства Петро Дорошенко . Це був піковий період в гетьмануванні Самойловича , коли його проголосили гетьманом усієї України . Правда через два роки турки з Ю. Хмельницьким витіснили його з Лівобережжя . Відступаючи , він організовує масове переселення людей з Правобережжя на Лівий беріг , інколи й використовуючи примусово – силові методи . Це бу так званий “великий згін” . Довгий час свого гетьманування підтримував добрі відносини з Москвою . Там виховувались його сини , свою дочку він одружив з боярином Ф. Шереметьєвим . Щоб поширити кордони України , Самойлович радив цареві заявити Польщі претензії не Західну Україну , Волинь , Підлящща , Поділля , Підгір’я , Червону Русь , які завжди були частиною України . Також він намаговся приєднати до України Слободжанщину , яка була заселена українцями . Та ці обдва домагання не мали успіху . На початку 1680-их років Австрія , Венеція , Польща , Ватикан та Москва почали укладати антитурецьку , а разом з тим й антикримську коаліцію , так звану “Священу Лігу” , до якої було запрошено й Україну . Та Самойлович відмовився від участі в коаліції , розуміючи , що знищення татарського ханства може пошкодити втіленню його планів щодо створення незалежної держави , яка буде оточена московськими володіннями . Також Самойлович був проти зближення Москви з Польщею . Та з підписанням в 1686 році “вічного миру” між Польщею та Москвою імовірність реалізації його намірів стала досить примарною . В 1687 році починається війна проти мусульманського світу . Австрія , Польща та Венеція мали вдарити по Туреччині , Росія - на Крим . Та перспектива війни з Кримом була дуже непопулярна серед козацької старшини , серед якої було багато колишніх “дорошенківців” . Не розкриваючи справжніх причин свого небажання починати війну , Самойлович марно пробує переконати царський уряд , що похід величезної армії серез випалені сонцем степи буде зв’язаний з великою небезпекою . Але все марно , і в квітні 1687 року похід почався . 100 тисячне московське військо йшло під командуванням князя В. Голіцина , фаворита царівни Софії , майже 50 тисячне козацьке військо вів сам гетьман . Не доходячи до Січі , коло річки Карачокрак , Голіцин несподівано накозав військам повернути назад . Тільки 40 тисяч московського та українського війська під командуванням Неплюєва та середнього сина гетьмана Григорія Самойловича пішла на Запоріжжя , де й потерпіли невдачу . Причини відступу Голіцина залишаються неясними . Офіційну версію – брак фуражу для коней - сучасники спростовують , бо паші було достатньо . Можливо , що Голіцин , знаючи про небажання старшини та гетьмана брати участь в цій компанії просто побоявся заходити далеко в степи . Та потрібно було перекласти на когось відповідальність за невдачу , і для цього було використано один з останніх доносів старшини на гетьмана . Взагалі , за час правління Самойловича старшина скаржилась на те , що він не скликав Ради , брав хабарі , роздавав родичам землю . Були нарікання на його некозацьке походження . Та головною причиною незадоволення козацької верхівки було намагання перетворити Гетьманську Україну на спадкову монархію , створивши власну династію правителів . В доносі , поданому Голіцину гетьмана Самойловича звинувачено у зв’язках з татарами. Донос підписала стара , заслужена дружина , серед неї – Кочубей , Лизогуб , Дунін - Борковський , Забіла , Гамалій та інші . Військо знаходилось коло річки Коломак , коли з Москви прийшов наказ про арешт гетьмана та його родини . Івана Самойловича та його сім’ю заслано до Тобольська , а його сина Григорія , після тортур страчено в Сєвську . На першу звістку про арешт Самойловича козаки відповіли заворушеннями: в Гадяцькому та Прилуцькому полках побили старшину , а в інших - пограбували . Таким чином , за часів гетьманування спочатку Многогрішного , а потім Самойловича на Лівобережній Україні скінчується доба Руїни і починається новий період - Гетьманщина .
Заключення . В заключенні цієї роботи хотілося підвести деякі загальні підсумки і відповісти на питання , як могутня , сповнена рішучості відстоювати свою незалежність , свою тяжко здобуту волю , країна , маючи чималу міжнародну вагу та одну з найсильніших армій , країна , яка одна з перших в Східній Європі реалізувала та прийняла основні норми та принципи демократичного правління , керуючись якими існує сучасне людство , а саме такою була Україна за часів Богдана Хмельницького, втратила всі свої здобутки і через менш ніж 30 років після його смерті перестала існувати як цілісна територіальна одиниця , щезнувши з мапи Європи ? Як горда козацька нація , яка перед усе цінувала і відстоювала власну свободу , допустила прийняття зверхності хижаків - сусідів та дозволила знову загнати себе в кайдани , змарнувавши таким чином всі здобутки Визвольної війни 1648 – 1656 року ? Однією з найголовніших причих виникнення доби Руїни в історії України треба вважати внутрішні протиріччя між елітарними та егалітарними тенденціями в розвитку козацького суспільства . На протязі всього розглянутого періоду інтереси правлячої верхівки - козацької старшини та знаті завжди ставали поперек дороги інтересів та бажань простого народу : рядового козацтва , міщан , селян . Ще за часів створення Української держави Богданові Хмельницькому треба було кардинально оновити всі гілки влади , не допустити до керування країною людей , які були типовими уламками старого ладу , з своїми усталеними поглядами та абсолютним неприйняттям суспільства рівноправних людей . Після Хмельницького не було більше людини , яка б мала таку владу та вагу в суспільстві , і могла реалізувати хоча б схожу ідею . З іншого боку простий народ , звільнившись від кріпацького ярма , нав’язаного польською шляхтою отримав нарешті , те чого завжди хотів - волю . І цей свій головний здобуток , омитий кров’ю тисячів загиблих повстанців простий люд відстоював до останнього . Якщо з’являлась найменші ознаки зазіхань на ці завовання , мирні народні маси вибухали повстаннями та заколотами . Іншою , але не менш важливою причиною невдачі українського народу в період 1657 – 1686 роки можна назвати повну відсутність у правлячої верхівки чітко окреслених політичних цілей , а також відповідних методів та інструментів управління всіма верствами українського суспільства . Якщо оглянути загальні риси осіб , які тримали владу в своїх руках в цей період (гетьмани , старшина , духовенство) , то ми бачимо , що ці люди , більшість з яких мала чималий досвід керування , як державного так і військового , і розпочинавші свої перші політичні кроки біля Б.Хмельницького прагнули Україні тільки добра та процвітання . На жаль , шляхи та методи досягнення своїх благородних цілей вони вибирали не завжди такі , які б були бажані для простого люду й країни вцілому . І що найголовніше , це відсутність одностайності та взаємозгоди серед правлячого елементу в прийнятті важливих державних рішень , неспроможність знайти спільну мову та об’єднатися перед лицем загальної загрози . Схожі проблеми переслідують Україну на протязі усієї її історії , навіть у наш час . І нарешті не треба забувати про зовнішнє втручання деяких зацікавлених країн в внутрішні справи України . Таких зацікавлених країн було три - Польща , Туреччина та Росія й кожна з них мала на Україні свої певні інтереси . Польща після повстання 1648 року втратила один з найприбутковіших районів Східної Європи , і тому зрозуміле її бажання повернути Україну в свій склад будь – якою ціною . Інколи йдучи на такі поступки , про які до Хмельниччини й мови йти не могло (наприклад , Гадяцька угода та інш.) . Для Польщі Україна була ще захисною буферною зоною між татарами та турками . Для Туреччини Україна - це постачальник основного джерела доходів турецької казни - работорговлі . Але найбільші інтереси тут мала Російська імперія . На той час Україна знаходилась на вищому щаблі культурного та економічного зростання ніж Росія . Для Москви козацька держава була таким собі взірцем і союз з якою був дуже важливий як з військово – політичних , так і з культурних питань . Таке собі “вікно” в південно – західну Європу . І для підкорення багатостраждальної України ці “сусіди” використовували любі матеріали та методи . Занадто вже “смачним” був цей шмат землі в центрі Східної Європи . За всю свою історію Україна пережила багато горя та негараздів , але доба Руїни є одним з найсташніших періодів , передусім за те , що найкращі сини українського народу гинули не від чужої зброї загарбника , а від руки свого ж брата - українця . І гадаю , це стало гарним уроком для наступних поколінь . Може стане й для нас …
Література .
1 . Україна . Історія . О . Субтельний 1993 рік вид - во “Либідь” м . Київ 2 . Історія України . Н . Полонська – Василенко 1995 рік вид – во “Либідь” м . Київ 3 . Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі . О .І . Рігельман 1994 рік вид - во “Либідь” м . Київ 4. Ілюстрована енциклопедія історії України . О . Кучерук 1998 рік “Спалах ЛТД” м . Київ 5. Ілюстрована історія України . М . Грушевський 1992 рік
М.П. “ Райдуга “ КООП “ Золоті ворота “ м . Київ
Join Us On Telegram @rubyskynews
Apply any time of year for Internships/ Scholarships
